29 травня 2014 року поблизу Слов’янська було збито гелікоптер Мі-8МТ
Навесні 2014 року Донеччина опинилася в епіцентрі буремних подій: росія вперше, зірвавши маску дружньої країни-сусіда, силами проросійських найманців, а згодом і регулярної армії, розпочала захоплення територій України. Безліч населених пунктів опинилися в окупації. Вже у травні Збройні Сили України разом із добровольчими батальйонами почали звільняти населені пункти області. Сьогодні важливо зберігати пам’ять про Героїв, що відважно стали на захист України з перших днів війни та сплатили і продовжують сплачувати надвисоку ціну за нашу свободу.
29 травня 2014 року поблизу Слов’янська був підбитий гелікоптер Мі-8МТ «Борт 16» Національної гвардії України, на борту якого перебував генерал-майор Сергій Кульчицький.
Того дня генерал-майор вчергове відвідав позиції українських захисників в районі гори Карачун, доставивши їм провізію та провівши ротацію особового складу.
На зворотному шляху, за декілька сотень метрів від місця зльоту, гелікоптер був обстріляний з лісосмуги і підбитий російськими терористами з ПЗРК. Екіпаж «Борту 16» боровся до останнього, намагаючись здійснити аварійну посадку, та спроби, на жаль, були марними. Внаслідок падіння вибухнули баки з пальним.
Катастрофа забрала життя шістьох військовослужбовців Національної гвардії України та шістьох працівників спеціальної роти міліції УМВС України в Івано-Франківській області. Єдиним, кому тоді вдалося вижити, був другий пілот, старший лейтенант Олександр Макеєнко.
Збиття гелікоптера Мі-8МТ «Борт 16» було першим в історії Війни за Незалежність України випадком з масовою загибеллю екіпажу та пасажирів літального апарата. Водночас, Сергій Кульчицький став першим українським генералом, який загинув у Війні за Незалежність України.
Сергій Кульчицький став знаковою постаттю в історії сучасної України завдяки своїй ролі у формуванні першого добровольчого батальйону Національної гвардії України.
Від початку війни за Незалежність України він особисто взявся за підготовку бійців з активістів Самооборони Майдану. Ці добровольці, багато з яких не мали військового досвіду, під його керівництвом перетворилися на боєздатну силу. Кульчицький не лише тренував бійців, а й жив разом із ними в польових умовах, ділив солдатську їжу, а подекуди й сам готував для них.
Генерал мав за мету не лише навчити бійців воювати, а й зберегти їхні життя. Під його командуванням батальйон брав участь у бойових операціях на Донеччині, зокрема в районі Слов’янська, де розгорталися запеклі бої в межах Антитерористичної операції.
Бійці поважали Кульчицького не просто як командувача, а як справжнього побратима. Він не ховався у штабах, а йшов разом із солдатами в найгарячіші точки. Так було і 29 травня 2014 року…
Указом Президента України від 20 червня 2014 року № 544/2014 за виняткові військові заслуги перед Українською державою, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету України, генерал-майору Сергію Кульчицькому присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
Указом Президента України від 20 червня 2014 року № 543/2014 «Про відзначення державними нагородами України» за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу, було нагороджено орденом «За мужність» І ступеня:
- Петра Безпалька (посмертно) - старшого лейтенанта міліції, заступника командира взводу;
- Валентина Білошкурського (посмертно) - прапорщика, інструктора-кулеметника взводу вогневої підтримки військової частини 3028;
- Сергія Бульдовича (посмертно) - полковника, заступника командира військової частини 2269 з льотної підготовки, командира екіпажу Мі-8МТ;
- Сергія Кравченка (посмертно) - капітана, старшого бортового техніка-інструктора ескадрильї військової частини 2269;
- Віталія Куриловича (посмертно) - майора, начальника групи бойової підготовки військової частини 3024;
- Володимира Лисенчука (посмертно) - прапорщика міліції;
- Віктора Ліпського (посмертно) - прапорщика, інструктора-кулеметника взводу вогневої підтримки військової частини 3028;
- Петра Остап’юка (посмертно) - старшину міліції;
- Василя Семанюка (посмертно) - старшого лейтенанта міліції, інспектора-чергового;
- Володимира Шарабуряка (посмертно) - старшого прапорщика міліції, командира відділення;
- Віктора Яков’яка (посмертно) - старшого сержанта міліції.
Орденом «За мужність» III ступеня:
- Олександра Макеєнка - капітана.
