Рух опору як соціальне явище. Чому ми повинні чинити опір окупантам
«…То, на что способна Украина, мы уже увидели, и это не должно существовать. Её население находится в одержимом состоянии, и мы должны их «излечить». Вначале освободим, а потом мы их «излечим». (Ідеолог російського шовінізму Олександр Дугін, 7 липня 2024 року).
«…Всех победим, всех убьём, всех, кого надо, ограбим, всё будет, как мы любим» (Російський «блогер» і «воєнкор» Владлен Татарський, 30 вересня 2022 року).
Класичні підручники з руху опору зазвичай починаються словами: «Уявімо, що ворог захопив нашу країну, або якесь місто, що буде далі?..».
У нас, починаючи з 2014 року, таких запитань вже немає. Адже безчинства окупантів на українських землях – не вигадка, припущення, чи хвора уява. Це страшна буденність. Загарбники нікому – ані воїну ЗСУ, ані громадському активісту, ані класичному «противсіху» чи, навіть, «ждуну» - не дадуть сховатися осторонь.
Російські окупанти не знають слів «повага», «гідність», «співчуття». Якщо їх мета вимагає вбивство одної людини чи знищення десятків тисяч – вони роблять це без жодних вагань. Просто інколи це знищення розтягується на місяці й роки. А російське «звільнення» здебільшого означає примусове виселення з Бердянська чи Маріуполя у Нижній Тагіл, і це – в кращому разі.
То що робити нашим людям в умовах неминучої депортації, знущань чи смерті, які чекають на них безвідносно, були вони активними чи пасивними? Відповідь очевидна, бо ніякої альтернативи окупанти не лишають: чинити опір.
Без поспіху, легковажності та невиправданого ризику. Бо рух опору – це не лише про те, як вижити під тимчасовою окупацією. Ми чинимо спротив, щоб перемогти, вигнати ворога і відбувати наш безпечний, сучасний і міцний спільний дім.
Але як бути з думкою: «я ж не підпільник, і не Джеймс Бонд, щоб протидіяти затятим чекістам з ФСБ; що я (слюсар, бармен, вчителька чи стоматолог…) можу зробити»?
Як мінімум – забути «голлівудські» та «мосфільмівські» штампи про Другу світову чи «Холодну» війну. Адже український Рух опору – це сучасна, ефективна, технологічна спільнота, де для кожного є завдання по його силах, і де найвища цінність – безпека наших побратимів і посестер.
У структур руху опору є особливість: ми завдаємо разючих ударів по окупантах, але працюємо «в тіні». І в більшості випадків наш підпільник в Енергодарі чи Луганську, виконуючи розвідувальні завдання, навіть не здогадується, що його сусід, аполітичний і тихий інженер кабельних мереж, є керівником кібернетичного осередку руху опору. А знайомий таксист відповідає за логістику допоміжної мережі підпілля. Ми невидимі. Ми можемо не знати один про одного. Але нас багато. Ми – скрізь.
Не треба мати ілюзій: ворог підступний і жорстокий, але не всесильний. Окупація наших міст і сіл відбирає у росіян величезні ресурси, і при цьому, навіть у «своєму» тилу вони не почуваються у безпеці. Українське підпілля збирає актуальні розвіддані, здійснює наведення на ворожі цілі для наших ракет і безпілотників, проводить кібератаки і психологічні операції. Чим сильнішими та ефективнішими будуть удари руху опору, тим швидше окупанти заберуться з нашої землі. Або залишаться в ній назавжди.
Пам’ятаймо: окупація не триватиме вічно, але свобода не падає з неба. В історії України було багато спроб захопити нашу землю, та предки не чекали звільнення, а наближали його. Тепер це судилося зробити нам.
Unam in armis salutem (єдиний порятунок – у зброї) - казали давні римляни. Ми кажемо: наш порятунок – лише у боротьбі.
