Загальнонаціональна хвилина мовчання за загиблими внаслідок збройної агресії російської федерації
Життя Олексія Шурка відібрав російський обстріл. 8 квітня 2026 року він їхав автомобілем по трасі Словʼянськ-Краматорськ, коли машину атакував ворожий fpv-дрон. Олексій отримав тяжкі поранення, від яких 10 квітня помер у лікарні Харкова. Йому було 56 років.
Олексій народився 28 лютого 1970-го в Донецьку. Навчався у 57-й школі. Проходив строкову службу у військах ППО. Отримав вищу інженерно-технічну освіту за двома спеціальностями у Донецькому політехнічному інституті. Згодом закінчив ще один виш за фахом «Економіка та управління на підприємстві».
Працював головним інженером та на керівних посадах багатьох виробничо-промислових підприємств Донецька. Зокрема, на ВАТ «Точмаш» та ТОВ «Донецькспецсталь».
У 2014 році, коли Донецьк захопили російські бойовики, Олексій переїхав у Слов’янськ. Тут упродовж декількох років працював на комунальному підприємстві «Словміськводоканал» – спочатку головним інженером, потім генеральним директором. У 2021 році очолив обласне комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу», з 2022-го працював на цьому підприємстві головним інженером. Був нагороджений відзнакою Президента – медаллю «За оборону України».
«Батько був дуже працьовитим і відповідальним. Його інженерні рішення не раз допомагали долати проблеми обласного масштабу. З початку повномасштабної війни він майже цілодобово був на роботі, навіть у вихідні виїжджав на об’єкти, – розповів старший син Петро. – Завжди допомагав людям, навіть незнайомим. Був дуже начитаним. Захоплювався полюванням. Любив прогулянки з родиною, був доброзичливим та жартівливим. Для нас із молодшим братом він назавжди залишиться супергероєм».
Поховали Олексія Шурка на Жулянському кладовищі в Києві. У нього залишилися двоє синів.
О 9:00 — загальнонаціональна хвилина мовчання. Донецька ОВА та платформа Меморіал: вбиті росією згадують убитих росіянами жителів Донеччини.
